Verkhnij Val ⍟ 40

[tanya_salpe]

Степан Руданський звісно, писав щире уславлення високоморальних героїв, але сучасній мені ввижається інший погляд на ситуацію. На наші реалії Ігор в цілому милий, але ось з нього хтонь раптом полізла, і ніхто її назад йому не запхнув. Tочно — очманілий 'Fɛ.aˌnɔr ✳ І з цим походом у нього, імхо, жабогадюшня все ж вийшла, а текст намагається Ігоря відбілити прямо всередині гуселюбства 
   Здорові ж ви, князі, будьте!
   Здорова, дружино!
   Що боретесь за християнів,
   Що погані гинуть…
   Нехай гинуть поганії,
   Як у воду камінь!
   Зато буде князям слава,
   А дружині — амінь.

Comments

[atejist]

Гхм. Цікавий переклад, дякую! На превеликий сором, раніше я його не бачив. А шкода. Сучасному мені ввижається, що уславлення високоморальних героїв було лише в оригінальній версії «Слова...», тоді як текст Руданського ніц не відбілює Ігоря, а показує його як є. Останні два рядки лиш на перший погляд дисонують із усіма попередніми, насправді ж оцей похмурий сарказм – це лаконічний підсумок походу Ігоря. Це та «мораль байки», до якої Руданський протягом усього тексту підводив читача.

[tanya_salpe]

Будь ласка! ♥
Мені здається, текст Руданського найточніше відтворює настрій оригіналу, але чи вкладався авторами туди сарказм, чи само так вийшло, судити не беруся. Дуже давні і незрозумілі часи.
Колись часто гуляли там де стояв князівський палац (навпроти Андріївської церкви) і думки були лиш про те, яке воно все маленьке, такого маєтку постидався б навіть найдрібніший олігарх (навіть знання, що на цьому місці билися приречені, і нагло загинуло багамо мирняка – не торкає, дуже велика відстань від сучасності). Не монтується з моєю реальністю, що тут "Владимир-солнце пировал; Меньшую дочь он выдавал За князя храброго Руслана..." Там навпроти ще будинок - нагорі вікно Людмили Кучми, внизу музей ікон Пінчука - ото дійсність, справжнє життя, а не оце ваше «Слово...»
До речі, фотка якраз з Подолу, недалеко від метро