![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
☝ Кактуси влаштовані на зиму. Синиці ігнорують минулорічний соняшник. Морква, курага, фініки — цілком пристойно. Сульшер аут
☝ Петраков — головний тренер національної збірної. Пошепки поздоровляю валідольну збірну та її нещасних вболівальників!
☝ Г.В.Носовский, А.Т.Фоменко "Царь Славян". Істеричне, нав'язливе натягування фактів-сови на глобус власної імперської фантазії. Радянські вчені вирвались з-під цензури КПРС на волю, і Остапа понесло. Війна в Україні відбила дідусям критичність остаточно. Дублі в хронології несподівано пояснила Алексиевич, «У войны не женское лицо» (Воспоминания — это не страстный или бесстрастный пересказ исчезнувшей реальности, а новое рождение прошлого, когда время поворачивает вспять. Прежде всего это — творчество. Рассказывая, люди творят, «пишут» свою жизнь. Бывает, что и «дописывают» и «переписывают». Тут надо быть начеку. На страже. В то же время боль расплавляет, уничтожает любую фальшь. Слишком высокая температура! Искреннее, убедилась я, ведут себя простые люди — медсестры, повара, прачки… Они, как бы это точнее определить, из себя достают слова, а не из газет и прочитанных книг — не из чужого. А только из своих собственных страданий и переживаний. Чувства и язык образованных людей, как это ни странно, часто больше подвержены обработке временем. Его общей шифровке. Заражены вторичным знанием. Мифами.)
Люди, орієнтовані на Святе Письмо, будуть при нагоді несвідомо його й відтворювати, текстами і власним життям. Що реально зацікавило :
- апокаліптичне число звіра як нaродження імператора Андроніка (візантійське літочислення) 5508+1152=6660
- язичництво і християнство як дві церковні традиції (сімейно-аристократична і апостольско-простонародна)
☝ Г.В.Носовский, А.Т.Фоменко "О чем на самом деле писал Шекспир". Зарозуміла лінгвістика вже звична, але додається явна ненависть до Заходу («прогрессивные реформаторы»), якою нівелюється наукообразність. Фоменко спливає в ту саму ідеологію-пропаганду, за яку глузував з істориків.
Іллюстрації цікавіші. Витончені картини XVст.(епоха Ботічеллі, Леонардо, Дюрера) дисонують з примітивними портретами їх сучасників — англiйських королiв (зрозуміло, що війна Троянд, задрипана провінція, але це ж амбітні монархи!), італійці так малювали років на 200 раніше.
Анти-Євангеліє неприємно вразило, хоча здавалось би, раз Шекспір насміявся з Річарда ІІІ, то що йому давніші сюжети. В кінці згадується І.М.Гілілов, і припускається, що під брендом "Шекспір" творили не тільки Ретленди, а й інші талановиті "літературні негри". Тому величений словарний запас, різні акценти, стилі (як білий "Тихий Дон", перекроєний під червоних). Ну й що? Писали, ніби і у Пушкіна "Історія Пугачевского бунта" – типова «джинса»...
☝ Петраков — головний тренер національної збірної. Пошепки поздоровляю валідольну збірну та її нещасних вболівальників!
☝ Г.В.Носовский, А.Т.Фоменко "Царь Славян". Істеричне, нав'язливе натягування фактів-сови на глобус власної імперської фантазії. Радянські вчені вирвались з-під цензури КПРС на волю, і Остапа понесло. Війна в Україні відбила дідусям критичність остаточно. Дублі в хронології несподівано пояснила Алексиевич, «У войны не женское лицо» (Воспоминания — это не страстный или бесстрастный пересказ исчезнувшей реальности, а новое рождение прошлого, когда время поворачивает вспять. Прежде всего это — творчество. Рассказывая, люди творят, «пишут» свою жизнь. Бывает, что и «дописывают» и «переписывают». Тут надо быть начеку. На страже. В то же время боль расплавляет, уничтожает любую фальшь. Слишком высокая температура! Искреннее, убедилась я, ведут себя простые люди — медсестры, повара, прачки… Они, как бы это точнее определить, из себя достают слова, а не из газет и прочитанных книг — не из чужого. А только из своих собственных страданий и переживаний. Чувства и язык образованных людей, как это ни странно, часто больше подвержены обработке временем. Его общей шифровке. Заражены вторичным знанием. Мифами.)
Люди, орієнтовані на Святе Письмо, будуть при нагоді несвідомо його й відтворювати, текстами і власним життям. Що реально зацікавило :
- апокаліптичне число звіра як нaродження імператора Андроніка (візантійське літочислення) 5508+1152=6660
- язичництво і християнство як дві церковні традиції (сімейно-аристократична і апостольско-простонародна)
☝ Г.В.Носовский, А.Т.Фоменко "О чем на самом деле писал Шекспир". Зарозуміла лінгвістика вже звична, але додається явна ненависть до Заходу («прогрессивные реформаторы»), якою нівелюється наукообразність. Фоменко спливає в ту саму ідеологію-пропаганду, за яку глузував з істориків.
Іллюстрації цікавіші. Витончені картини XVст.(епоха Ботічеллі, Леонардо, Дюрера) дисонують з примітивними портретами їх сучасників — англiйських королiв (зрозуміло, що війна Троянд, задрипана провінція, але це ж амбітні монархи!), італійці так малювали років на 200 раніше.
Анти-Євангеліє неприємно вразило, хоча здавалось би, раз Шекспір насміявся з Річарда ІІІ, то що йому давніші сюжети. В кінці згадується І.М.Гілілов, і припускається, що під брендом "Шекспір" творили не тільки Ретленди, а й інші талановиті "літературні негри". Тому величений словарний запас, різні акценти, стилі (як білий "Тихий Дон", перекроєний під червоних). Ну й що? Писали, ніби і у Пушкіна "Історія Пугачевского бунта" – типова «джинса»...
