Так де ж брати енергію, щоб моніторити оточення 24/7? Тільки витискати з тих, хто вчасно не відскочив (граничний випадок — ті ж самі діти і дружина, як "долгосрочная инвестиция"). Тому найчастіше виходить (ну, я спостерігаю таке) саме "чуйка+зрада", бо людині хочеться її контролювати. А "чуйка+вірність", вона непередбачувана, бо сили на неї нетутешні, від Бога. Це означає існувати як би в присутності нелююдського(і по собі суджу, і друзі такі були). Дуже важко, особливо довгий час. І ті, хто від цього тиску потім ламаються, коять лиха набагато більше, ніж люди без чуйки. Тому тепер простіше жити так, ніби чуйки зовсім нема, а там вже як вийде...
Та й в довгостроковій перспективі отой стиль життя себе не виправдовує. Гаразд, він "врятував" дружину і дітей за рахунок інших. Але ж ці інші теж вижили і нікуди не ділися, от халепа. І уявляєте, як я буду ставитися до тих родичів "першго класу", раптом що (я, звичайно, намагаюся не показувати, типу "діти не винні", але в підсвідомості все одно "яблуко від яблуньки..."). Всі це розуміють, от такі дипломатичні виверти і незручності. Фігня, а не життя (((((((((((((((((((
Так до чого мене так понесло? Здається, ми (українці як народ) ще не доросли, коли вірність буде не подвигом, а нормою життя (як вміння читати,наприклад). Коли так станеться, то "чуйка" і інші здібності появляться самі собою (вірніше, їх не треба буде штучно стримувати із страху нашкодити)
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
no subject
А "чуйка+вірність", вона непередбачувана, бо сили на неї нетутешні, від Бога. Це означає існувати як би в присутності нелююдського(і по собі суджу, і друзі такі були). Дуже важко, особливо довгий час. І ті, хто від цього тиску потім ламаються, коять лиха набагато більше, ніж люди без чуйки. Тому тепер простіше жити так, ніби чуйки зовсім нема, а там вже як вийде...
Та й в довгостроковій перспективі отой стиль життя себе не виправдовує. Гаразд, він "врятував" дружину і дітей за рахунок інших. Але ж ці інші теж вижили і нікуди не ділися, от халепа. І уявляєте, як я буду ставитися до тих родичів "першго класу", раптом що (я, звичайно, намагаюся не показувати, типу "діти не винні", але в підсвідомості все одно "яблуко від яблуньки..."). Всі це розуміють, от такі дипломатичні виверти і незручності. Фігня, а не життя (((((((((((((((((((
Так до чого мене так понесло? Здається, ми (українці як народ) ще не доросли, коли вірність буде не подвигом, а нормою життя (як вміння читати,наприклад). Коли так станеться, то "чуйка" і інші здібності появляться самі собою (вірніше, їх не треба буде штучно стримувати із страху нашкодити)